Національний музей історії України веде свій початок з 1899 року, коли кияни власним коштом зібрали гроші на будівництво першого публічного музею на вулиці Грушевського,6 (музей з левами) — його спроектував видатний київський архітектор Владислав Городецький. Першим директором став Микола Біляшівський, який перетворив заклад із міського на загальнонаціональний. Колекцію збирали всім світом: родина Терещенків фінансувала археологічні експедиції, а Богдан і Варвара Ханенки подарували власну колекцію з 3145 предметів — понад половину вартості всіх тогочасних експонатів. У радянські часи музей пережив націоналізацію, виселення з рідної будівлі і трагічну долю своїх фундаторів: директора Біляшівського усунули від посади, а завідувач відділів Данило Щербаківський, доведений до відчаю більшовицьким свавіллям, наклав на себе руки у 1927 році.
Під час Другої світової війни найцінніші експонати вдалося евакуювати до Уфи, проте значну частину колекції вивезли до Німеччини — і вона досі не повернулася. У травні 1944 року музей переїхав у нинішню будівлю на Володимирській, 2 — колишню художню школу з класичним фасадом і візантійськими мотивами в архітектурі тилу. Після відновлення незалежності України у 1991 році заклад отримав статус національного. Сьогодні його фонди налічують понад 800 тисяч експонатів — від скіфського золота до реліквій українського визвольного руху. А назва МІСТ, яку музей отримав під час ребрендингу у 2020 році, точно передає його суть: це місце, де минуле зустрічається з майбутнім.