Церква Святих Костянтина та Єлени — одна з найдавніших святинь київського Подолу, історія якої є відображенням стійкості та духовного відродження міста. Перша згадка про дерев’яний храм на цьому місці датується 1734 роком, коли він був зведений коштом мешканців навколишніх кварталів. Проте вже у середині XVIII століття за розбудову парафії взявся відомий київський бурмістр і меценат Кирило Мелешко, за сприяння якого у 1743–1757 роках замість дерев’яної постала велична мурована церква. Проєкт храму приписують видатному українському архітектору Івану Григоровичу-Барському, який надав споруді витончених рис українського бароко.
Архітектурний ансамбль храму свого часу вражав масштабністю: він включав основну церкву, теплу трапезну церкву на честь Святого Димитрія Ростовського та високу триярусну дзвіницю. Доленосним для споруди став 1811 рік, коли нищівна пожежа на Подолі серйозно пошкодила будівлю. Під час подальшої реконструкції за проєктом архітектора Андрія Меленського церкву було перебудовано, додано класицистичний портик та галерею, що з’єднала храм із дзвіницею. У такому вигляді пам’ятка стала важливою домінантою району, поєднуючи пишність барокових форм із суворою гармонією класицизму.
Найважчі випробування випали на долю святині у радянський період. У 1930-х роках радянська влада знищила головний храм та верхні яруси дзвіниці, залишивши лише перший ярус та прилеглу трапезну частину. Тривалий час приміщення використовувалося для господарських потреб, зокрема як спортзал школи. Лише на початку 1990-х років храм було повернуто вірянам, і розпочалася тривала реставрація.