Церква Миколи Притиска — одна з найдавніших та найзагадковіших пам’яток архітектури українського бароко, що збереглася на київському Подолі. Її історія сягає глибини віків, а сама назва «Притиска» за народними переказами походить від легендарного випадку: одного разу злодій, намагаючись пограбувати храм, застряг у вікні (його «притиснула» ікона чи віконна рама святого Миколая), що змусило його покаятися. Перші згадки про дерев’яну церкву на цьому місці датуються серединою XVI століття, проте сучасний мурований храм було зведено, за різними оцінками, між 1621 та 1631 роками (хоча деякі дослідники схиляються до кінця XVII століття). Споруду фундаторським коштом звів заможний київський міщанин Петро за прізвиськом «Залізний Гріш».
Архітектурно церква є класичним прикладом українського дев’ятидільного хрещатого храму з однією банею. Її витончені пропорції та масивні стіни гармонійно поєднують суворість оборонного зодчества з пишністю барокового оздоблення. Протягом століть храм неодноразово страждав від масштабних подільських пожеж — зокрема у 1718 та 1811 роках. Після великої пожежі 1811 року, яка знищила майже все Нижнє місто, церква була капітально відреставрована за проєктом видатного архітектора Андрія Меленського, який додав до ансамблю класицистичну триярусну дзвіницю та теплу церкву на честь Стрітення Господнього.
У XX столітті, під час радянського антирелігійного наступу, церкву було закрито, а її приміщення використовувалися під склади та виробничі потреби. У 1980-х роках сталася трагічна подія — обвал частини бані та південно-східної стіни через незадовільний стан фундаментів. Проте тривала реставрація під керівництвом архітектора Артема Глущенка повернула храму його історичне обличчя.